фатальний перший сніг на хризантемах
ще
сонних і до зради не готових
не
вплетених у грудня мертву мову
сьогодні
вранці сходив соком темним
обпалював
і сік податні стебла
і
пробирав до хрипу як васабі
і в
ірій безтурботне листя вабив
здирав
його безжалісно ще теплим
воно
під ноги клалося покірно
а
хризантеми гнули голі спини
і
видихали осінь по сніжині
тепер не їй – німому грудню вірні 
подобається мені цей вірш, загалом подобається
ВідповістиВидалитипроте є декілька моментів:
- у першій строфі ошелешує "сходив" - хто сходив? там же наче "вони" були - і тільки по повторному прочитанню-вишуковуванню стає зрозуміло, хто саме там сходив
- "обпалював і сік" - сік сприймається як іменник, ну мені особисто. може тому, що в попередніх рядках - сходив соком, може через заспокійливий настрій, в якому може бути сік, але не передбачається, що хтось когось січе
- "безтурботне" - якось троха поза контекстом, якось по-літньому звучить
а загалом - так, цілісно, настроєно
дякую, Відано.
ВідповістиВидалититак, там в першій трохи позакручувала.
власне підбирала інші, але сік мені відчувся найбільше. воно так і має бути після заспокійливого). але може ще коли щось відповідніше знайду.
а безтурботне.. це як у байці Глібова))
"і видихали осінь по сніжині" - гарно.
ВідповістиВидалити- - -
васабі - і колір у васабі такий ... продираючий)
дяка, Терцинко! :-)
Видалитиа натюрморт таки буває "живим"!
ВідповістиВидалити)) дяка
ВідповістиВидалити