як гучно кров плазує венами руки
як гірко в роті і тривожно в голові
як стрімко ковзає повітря по траві
а я сама ходжу-ходжу в монастирі
рипить підлога і ще сходи ці старі
а богомоли молять Бога за вікном
і сонно лапками збирають молоко
хлопчина зоряний являється мені
із нього промені стікають по стіні
і я мов сина полюбила його вмить
(хоч я не маю сина) він іде-летить
він заворожує від нього лине спів
він витягає стріли гострі з рукавів
стрілою (ні!) мені пронизує живіт
у лоно сипле жар а попід ноги лід
і це немов немов маленька смерть
солодка мука мій отруєний десерт
і я кажу кричу побігши навмання:
о Боже Боже знаю я Твоє ім'я! —
класно! щиро!
ВідповістиВидалитиО, Боже, знаю я твоє імя!
Дякую за Ваш відгук!
ВідповістиВидалитиВласне останній рядок і був спочатку в такій редакції, як Ви зазначили, але задля збереження ритму доводиться жертвувати порядком слів. Мені здалося, що для людини, яка мала сильні переживання, більш природно буде вигукнути, порушуючи всі канони і форми: "Боже, я знаю Твоє ім'я", а не "О, Боже, знаю я твоє ім'я!"
У будь-якому разі мені дуже цікаво і приємно, що Ви закцентували увагу саме на цьому моменті.
мені здалося, що якраз у Вашому варінті ритм і збивається, на жаль.
ВідповістиВидалитизбивається. тобто збивався
Видалити:)
ВідповістиВидалити