субота, 12 січня 2013 р.

Gradus. Розбір вірша Відани Баганецької "Великий Луг""




Минули нарешті новорічні свята, а значить - настав час для нашої традиційної рубрики. Сьогодні пропонуємо вашій увазі розбір поезії Відани Баганецької "Великий Луг" (http://litera-guru.blogspot.com/2012/11/blog-post_1610.html).
Одразу хочу закликати, безперечно, талановиту і самбутню авторку уважно і неупереджено прочитати усе написане і спробувати подивитися на власний текст очима критиків, а головне - пам"ятати, що мета рубрики - усім миром поміркувати про поетичний текст і поезію загалом, а не особисто "вишпетити" автора :). Отже, поїхали:


 Відана Баганецька
"Великий луг"
                                 Трава-мурава...
                                         Узялася сном-марою
                                         слава бойова.

                                                  Мацуо Басьо //Микола Лукаш


Твої куряви стужавіли,
горді коні твої німують.
Випий трунку, випий, мій милий.

Горди твої посірені, бавні.
Листопадиш-огниш всує,
соловею-розбійнику славний.

Твої славні квасніють, гуснуть,
гугнявішають сиві гуки
ув озимих твоїх пустках.

Випий зілля, брате, набілу,
хай вертають лошиці на луки,
хай глитають душу зболілу.





Сергій Осока: 


Скільки списів уже зламано на темі „Чи повинен автор уявляти імовірного читача, пишучи твір”, „Чи повинен автор ураховувати смаки читача, пишучи твір”, а суперечки з цього питання не втихають і зараз. До знайомства з творчістю Відани Баганецької я був глибоко переконаний, що ні, не повинен. Що автор має орієнтуватися лише на себе, лише на свій смак, лише на своє чуття мови і стилю. Але у випадку з Віданою я зіштовхнувся з так званою крайньою, радикальною позицією щодо цього – „самість”, „своєрідність” у чистому, концентрованому вигляді. Література знала і знає такі випадки. Приміром, „Українська література ХХ століття поділяється на діаспорну, материкову і андієвську” – каже дослідник Петро Сорока. Музичний слух Емми Андієвської справді налаштований не на риму, а на літерацію, не на думку, а на асоціацію. Саме про Андієвську я й подумав, уперше читаючи Віданині вірші. 

Але так само, як поет може у своїх віршах писати все, що бажає, так само і я у своїх відгуках на вірші можу себе не стримувати. Бо теж маю якесь там відчуття мови, стилю, якісь там погляди на те, яким має бути вірш, а яким – навпаки – не має.
Віданиним віршам часто бракує стильової єдності, цілісності, якогось єдиного дихання, видихнутості. Окремі її образи часто майже геніальні, як от два останні рядки цього вірша:

„хай вертають лошиці на луки,
хай глитають душу зболілу”

Я сам дуже люблю коней у віршах, коней – вісників трагедії. А тут коні постають перед нами майже хижаками, лиховісними створіннями. Я згоден з таким потрактуванням коней, це мені близьке. Щодо решти тексту, то мені там не вистачає передовсім витриманого ритму (отакий я вже є ретроград, отакий от у мене слух, куди од цього дінешся), частої відсутності рим – вони то є, то немає, і мене як читача це розшарпує, розхитує в різні боки, заважає сприйняти. Деякі слова стоять відверто не на своєму місці, як то „набілу”. Вживання ще деяких слів саме в цьому вірші викликає в мене ще більше сумнівів – „горди”.

Кажуть, що подеяке нехтування ритмом і римами часто означає найвищу ступінь внутрішньої свободи, розгнузданості, незалежності від канонів та умовностей. Серед авторів, вільних од цих речей, розумні люди називають Свідзінського. Але що стосується мене, то я не люблю читати Свідзінського. Принаймні, мені це не приносить задоволення. Окремі образи й емоції – так. Вірші в цілому – ні. Мені часто хочеться їх переписати. Просто не мій автор? Чи то я не сягнув такого високого рівня сприйняття? Може бути і те, й інше. Так само й з Віданою. Прочитуючи її твори, зітхаю і думаю: „А все могло бы быть иначе”.

 

Світлана Ілініч:

Якось так повелося останнім часом у сучукрлітературі, що «смешались в кучу кони, люди…». Модно нині бути універсальними, поєднувати непоєднуване, балансувати на межі кількох напрямків, наук, систем. Чи добре це? Чи погано? А хз… Іще б рік тому я відповіла, що однозначно погано, а сьогодні, змирившися, просто мовчу і намагаюся бодай відчути, якщо не зрозуміти цю нову якість.
Вірш Відани Баганецької «Великий Луг», вочевидь, теж написаний у руслі цієї стрімкої течії.
З одного боку, Відана повертає нас до історико-патріотичної тематики, намагаючись пригадати славу Великого Лугу – козацької вольниці, дніпровських плавнів, що оточували Запорозьку Січ. Безперечно, у цьому контексті вдало працює застраріла лексика: архаїзми та історизми, однак ложку дьогтю у цю діжу меду таки підмішано. Спробуймо проаналізувати, наскільки доречним і точним є слововживання авторки, наскільки майстерно і ловко вдається їй це жонглювання:

Твої куряви стужавіли – чи може курява стужавіти? Курява – дрібні тверді частинки, що нависають у повітрі або осідають на поверхні чого-небудь; Стужавіти – «Стати твердим або твердішим (про розмоклу землю, глину і т. ін.); затвердіти» (ТСУМ).  Тобто курява може  осісти, впасти, влягтися, але стужавіти ніяк не може, адже стужавіти може тільки вологий матеріал.

Горди твої посірені, бавні – мені, як читачу, не зовсім зрозумілим є значення слова «горди» в цьому контексті: про «городи», «гордощі», «честь» чи про щось інше йдеться? Тим більше некошерно виглядає це слово двома рядками нижче вже вживаного у звичному сенсі: «горді коні твої німують" - не хочеться вірити, що у багатющому словнику авторки не знайшлося іншого епітета. Так само затемненим є значення слова «бавний» - «повільний, млявий», – підказує мені моє мовне чуття (а чи правильно??? та хз), але така семантика якось не в’яжеться  до слова «горди» в усіх значеннях. Щось, вочевидь, я таки тут не розумію…. ((((

Листопадиш-огниш всує,
соловею-розбійнику славний – тут семантично усе наче на місці. Хоча історики подивувалися б, звідки в наших плавнях взявся герой російського фольклору, але автору, вочевидь, завжди видніше :).

Твої славні квасніють, гуснуть – я відчуваю цей рядок, але все ж словник, який нахабно фіксує слово «славень» у значенні «гімн», підсунув авторці прикру свиню. Зайвим, як мені здається, тут є і слово «гуснуть», оскільки «квасніють», тобто «скисають» у моєму розумінні якраз робить продукт рідким, а зовсім не густим, але не будемо вдаватися в кулінарні тонкощі.

ув озимих твоїх пустках. – «озимий» – «який сіють восени і збирають наступного року; який потребує для нормального перебігу початкових стадій розвитку осіннього проростання і зимівлі під снігом» - тут мені гарний образ бачиться, цікаве, гарне поєднання.

Випий зілля, брате, набілу – «набілу» - «НАБІЛО»??? чи про що йдеться?? – зовсім не зрозуміло.

Підсумовуючи цю власне лінгвістичну препарацію тексту, хочу все ж підкреслити, що я, як рецензент не сумніваюся: Відана Баганецька – авторка талановита і самобутня, цікава і непересічна, але все ж хотілося б уважнішого ставлення до слова і словника, до рими і ритму. Хотілося б врешті, щоб якщо верлібр – то верлібр, а якщо силабо-тоніка – то вже силабо-тоніка. Щоб текст тік вільно і легко, як вода, і так само прозоро б відчувався і тамував спрагу.


Ніка Новікова:

Текст "Великий Луг" цікавий. Повз такий мовчки не пройдеш. І в першу чергу вражає мова. Точніше, робота над нею.
Коли я читаю подібні тексти, незважаючи на загальне враження, у мені відгукується повага до автора вже через те, що він не лінується і не боїться словника. Така робота, якщо вона усвідомлена, завжди викликає повагу. Це добре, і це найперше для мене враження від тексту.
Звісно, таку особливість письма помітить лише той, кому ця робота знайома. Тобто, якщо йдеться про пересічного читача, не зіпсутого власним письмацтвом, то він, більш за все, текст просто не зрозуміє. Власне, не зрозуміє його і письмак, зате швиденько полізе до словників перевіряти. Отже, друге враження - текст читається важко, через маловідомі наголоси збивається ритм, без словника половина слів незрозуміла. У таких випадках я зазвичай прошу автора означити наголоси у маловживаних словах. Це спростить сприйняття, а тексту шкоди не завдасть.
Образний ряд багатий, для мене усієї пейзажності було навіть більше, ніж треба. Вона, ця сама пейзажність, зрештою підпорядкувала собі і ліричну складову тексту, що, знаєте, прикро. Візуальний ряд застує психологізм і драматизм. Історія ніби є, але її ніби нема, бо ототожнення природи/почуттів не розгорнуте достатньо. Не виписане. Непереконливе. Саме таким є третє враження від тексту. Я могла би порадити писати плинніше і випрацьовувати образи стрункішими, але не радитиму, бо цей вірш для авторки є нетиповим.
Отже, зважаючи на загальну тенденцію письма Відани, роблю висновок, що така перенасиченість важкими словами для неї не характерна, а тому, саме цей текст може виявитися спробою виходу за межі себе. Це четверте враження, яке і підводить своєрідну риску під усім сказаним. Адже така спроба говорить про потенціал автора разом із самокритичністю і бажанням працювати над своїм письмом. Ці, поки ще не сміливі "спроби виходу", розширення рамок, рано чи пізно дадуть свій рясний урожай.

Нам же залишається набратися терпіння і насолоджуватися спогляданням.

Любов Лібуркіна:


Вірш написано дуже соковитою мовою. Настільки соковитою, що спочатку в зміст особливо і не вчитуєшся. Додає колориту також використання рідковживаних слів.
Хочеться відзначити також промовистість назви. Вона стає складовою змісту, бо Великий Луг – не просто географічна назва, а символічне ототожнення Запорізької Січі. Друга «підказка» – епіграф (у частині «узялася сном-марою / слава бойова»). Тобто, «маркери» присутні, і читач уже в контексті. Власне, весь вірш є звертанням до ЛГ, яким виступає цей Великий Луг, набуваючи в тексті людських рис.

У той же час є моменти, які викликають питання.
1. «випий, мій милий» – дуже важко промовляється.
2.  «горди твої посірені, бавні» – цей рядок для мене залишився загадкою. «горди» не знайшла в словниках (Відано, що це?), значення бавних як таких, що вимагають багато часу, нічого не додало.
3. «соловею-розбійнику славний» – тут одразу два питання. Перше – правильний наголос - «сОловею-розбійнику» (принаймні, так про це каже російська Вікіпедія):
Со́ловей-разбо́йник (произносится именно Со́ловей, а не Солове́й) — в восточнославянской мифологии — лесное чудовище, нападающее на путников и обладающее смертоносным свистом. Побеждён Ильёй Муромцем, который отвёз его на показ князю в Киев, а затем казнил на Куликовом поле.

По-друге, цей персонаж все ж таки наділений негативним емоційним забарвленням. Тому сумнівно, мабуть, порівнювати його з січовиками, та ще й називати «славним». Ну, звісно, якщо не сприймати їх теж як розбійників :)
4. «Твої славні квасніють, гуснуть,
гугнявішають сиві гуки
у озимих твоїх пустках» – дякую за «славні» – гарне слово, тепер буду знати, що воно означає гімни, хвалебні пісні. Але в пустках гук хіба може гугнявішати? Мені здається, навпаки, він стає більш потужним.
5. «Випий зілля, брате, набілу» – «набілу» також не зрозуміла, це як? Це щось з розряду «живої води»?
Підсумовуючи: настрій є, картинка є, звукопис є. Але – див. 1 – 5.



Думки сторонніх експертів:

В'ячеслав Романовський,   журналіст, поет, педагог, член Національної спілки письменників і Національної спілки журналистів України;   Лауреат премій імені Василя Мисика та імені Олександра Олеся. Голова творчої асоціації літераторів "Слобожанщина" (Харків);  автор 12 поетичних збірок:

 Романтична туга за козацьким Великим Лугом у Відани вихлюпнулася віршем, вартим уваги. Авторка зуміла знайти відповідну форму твору з фольклорними витоками і створити неабиякий поетичний малюнок, відповідний колорит. Подеколи її магія слова вчаровує старанно дібраною лексикою - як призабутою чи нечасто вживаною, так і власними новотворами. Не сподобалися (різонули) слова "глитають" (треба знайти кращий відповідник) і "лошиці" - незрозуміле уточнення до коней (не вмотивовано, а чому не огир?)... І все ж загальне враження позитивне. Думаю, що Відана неводнораз подивує всіх нас цікавими поезіями.



Віталій Борецький, поет, викладач, кандидат філологічних наук,  член Національної спілки письменників, Лауреат Обласної молодіжної премії «Подільська пектораль» (2005), Літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (2006), Всеукраїнської премії імені М.Коцюбинського (2012):

Вірш, якого не було 

Вірші без метафори. Хто сумнівається у можливості такого – почитайте вірш Відани. Певно, асоціація цього поетичного імені, як і видива, з дивом, дівою або з Дивом (маю на увазі орудний відмінок від «Див») невипадкова.
У блогах багатьох поетичних читалень відгуки емоційно захлюпують раціо: Чудово, класний вірш. Так блогери уникають небезпеки розтину тканини, чи то пак тіла вірша, який від такого пізнання, як і тіло прекрасної діви (дива, видива), може видатися потворним . Але це необхідно.
У рефлексії «Великого лугу» Відани Баганецької відбувається схожа, але поетична трепанація підсвідомої тяглості, яка живить наші глибинні мотиви, думки, почування, але не фіксується розумом. Це – слов’янська тяглість. Прийом «без-метафори» виводить на передній план тільки контекстуальність, тільки візуальність і, звичайно, цілісність:
Твої куряви стужавіли,
горді коні твої німують.

Читач із заплющеними очима поринає в гіпноз, його веде за руку генетична пам’ять.
Якби у вірші потрібно було розбити лінки, то, наче очі Всевишнього на небі, опукло проступили здавалося б звичні слова.
Твої куряви стужавіли,
горді коні твої німують.
Випий трунку, випий, мій милий.
Горди твої посірені, бавні.
Листопадиш-огниш всує,
соловею-розбійнику славний.
Твої славні квасніють, гуснуть,
гугнявішають сиві гуки
ув озимих твоїх пустках.
Випий зілля, брате, набілу,
хай вертають лошиці на луки,
хай глитають душу зболілу.

Ці слова є ключовими й такими, що апелюють до свідомості, але на них тримається розфокусована підсвідома пам’ять, заключена в огромі менш зрозумілих, а тому «священних» слів (усі невиділені). Тут пригадується слушна думка Олександра Блока, який вважав, що поезія – це серпанок, що тримається на ключових словах, які сяють від цього, мов зірки.
Тож по-прекрасному стає незрозуміло: чи ці опуклі й зрозумілі слова виступають бекграундом для «слов’янського серпанку», чи навпаки. Швидше, вкупі вони і є поезією. Треба придивлятися до знаків і речей навколо, бо «крізь кожну квітку, мов мале віконце, проглядає земля древлянська». Так і у Відани…


Рубрику модерувала Ілініч Світлана. Модератор наступної рубрики - Сергій Осока.

13 коментарів:

  1. Хороший розбір по поличках, але я би ще додала від себе, що вплив творчості Сергія Осоки тут більше, ніж очевидний, а саме на фонетичному і лексичному рівні.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. згодна, хоч на цій поезії вплив і менш помітний, але все ж простежується :) час термін новий реєструвати для цього явища :)

      Видалити
    2. ага, осокизм або краще осочизм)))))

      Видалити
  2. ось де істинно "коні не винні"

    ВідповістиВидалити
  3. ... а у нас слово "набіл" означає молочні продукти )).

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. а, може, йдеться про кефірчик, я й не подумала :)
      тре все ж таки авторку допитатися)

      Видалити
  4. Ох-хо-хо, оце так подарунок до новорічних і всіляких інших свят! Вельми дякую ))
    --
    До речі, з усіма усіх святами! Хай цей рік буде плідним та гостроцікавим - іще більш, ніж усі попередні ))
    --
    Отже, щодо власне критики:

    набіл - це молоко, так
    бавний - це неповороткий, млявий
    горда = орда (орел = горел = вірле, оробець = горобець = воробей (лемк.), Анна = Ганна тощо)

    соловей-розбійник - в українських піснях та віршах зустрічала наголос лише на третьому складі. Ніяк не можу віднести цього персонажа до російської міфології з декількох вагомих причин; але тут, власне, лише алюзія (з домішкою гіркої самоіронії) - це я про порівняння з запорожцями; соловей як один з тотемних птахів українців; соловей, названий розбійником попри всезагальну пошану; врешті, соловей-розбійник як владний господар, що ревно береже свої володіння (властиво, напівміфологічний жрець Соловей із Броварського лісу - то все про те саме).

    Чи можуть лошиці глитати? Чи може курява стужавіти? Чи гугнявішають гуки у пустках? На мою думку, то все питання суб'єктивного сприйняття. Курява завмирає на музейних картинах, гуки із лунких перетворюються на такі, як на зажованій плівці, лошиці (ті, що дають набіл, до речі! - не огирі ж) глитають (ненаситно ковтають) зболілу душу (і тому є для мене не хижаками, а цілителями).

    Щодо маркерів, проставлення наголосів у не(до)відомих словах і всяких інших засобів полегшення сприйняття - а якщо брати загальніше - щодо спрямованости до читача - знаю, mea maxima culpa. Взагалі-то я не прагну загадувати загадки, навпаки - мені все здається - ну куди ж уже докладніше, куди ж іще реферативніше?

    Щодо рим-ритму-звукопису, "щоб текст... як вода... тамував спрагу" - боюся, що у мене інша спеціалізація: буревії, суховії, юга - коротше, що вітром принесе.

    Щодо творчих впливів - а чому, власне, Осока, а не Басанець, не Коблик; не Зеров, не Осьмачка, не Вінграновський, якщо вже так необхідно віднайти чийсь вплив? От сестра мені каже - "Ти мені нагадуєш Забужко! - у неї теж купа невідомих слів!"
    --
    Щиро-прещиро дякую за розлогу критику і побіжні думки-враження. Було неймовірно цікаво читати (із завмиранням серця, о так!), рефлексувати, аналізувати, порівнювати, дивуватися, ет сетера, ет сетера, ет сетера ))
    /"...А кашу в голове можно считать пищей для ума?.."/
    --
    /блаженна посмішка/

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. ну справа не тільки у рідковживаній лексиці, а в лексиці саме цього семантичного наповнення і цієї семантичної групи. Тому із Забужко порівняння зовсім невдале. От щодо Вінграновського, то, гадаю, що й Осока частково з нього вийшов, тому, якщо робити вже аж такий аналіз, то як писав Ходасевич, варто починати від сотворення світу:)))))))

      Видалити
  5. о, нарешті ми прояснили усі затемнені місця), з "набілом" підвела трохи інша локалізація та інший говір,гарне слово :);) але, от їй-богу, без пояснень би не здогадалася ніколи, що "горди" - це "орди" :). ви жалійте читача: приміточки якісь давайте чи що, бо без Вашого коментаря (чесне слово, без іронії)зрозуміти, про що саме Ви говорили неможливо. он шість чоловік висловилися - і ні один не допетрав, що горди - це орди і про якого солов"я-розбійника і чого йдеться.

    І Вам гарних свят!
    З найкращими побажаннями :)

    ВідповістиВидалити
  6. І щодо впливів: якщо Ви справді бажаєте,то довести вплив саме Осоки на саме цей текст і на деякі (далеко не всі, а саме деякі) Ваші тексти дуже легко: достатньо спершу проаналізувати образність та лексику "Великого Лугу" і постежити, наскільки ці прийоми притаманні іншим Вашим текстам, а потім накласти на них лекала з текстів Сергія Осоки, якщо хочете - Забужко, Зерова та ін. - і все стане на свої місця.

    Але
    але
    але і ще раз але: "Когда б вы знали, из какого сора Растут стихи, не ведая стыда", творчість - то надто синкретичний і надто цілісний процес, не має значення, що Вас надихає і на які зразки Ви орієнтуєтеся, головне, як на мене - остаточний результат.

    а ремарку щодо впливів не сприймайте як закид, а швидше як пораду читати і надихатися не розчиняючися :)

    ВідповістиВидалити
  7. Дівчата, вам Осока скоро буде ввижатись у всіх віршах, де є фольк. І взагалі, як сам Сергій дозволяє на своєму сайті кпини в сторону "осокизму-осочизму"?..

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Аноніме, а ви собі які функції відвели на цьому сайті? Комітету по питаннях моралі?
      Відсутність почуття гумору - це вада, аноніме. Працюйте над цим.

      Видалити