Олександр Пушко. * * *

                «Вже дожились – забули колір неба…»
                                                  Ліна Костенко

поглянути в небо напевно і ніколи й нікому
та буде причастя тоді як закінчиться меса
читаються ночі як дії великої п’єси
чорним на білому

зникають крапки стираються зайві коми
і з аркушів білих – лиш паперові ребра
вдивляючись в зорі не бачити зовсім неба –
ніколи й нікому