у тому саду що не сад ми збирали не яблука
в свої безконечно місткі ще не сплетені кошики
і щось промовляло до нас і корились ми закликам
на голос ішли і вели перемовини пошепки
у тому саду що не сад не дерева трусили ми
вони усміхались до нас і махали нам вітками
і падали їхні плоди і ставали безсилими
і ніби питали куди несемо їх і звідки ми
у тому саду що не сад у собі заблукали ми
розсипали весь урожай і застигли у маренні
нам інші світи підморгнули очима лукавими
і довго ми йшли і не йшли в невідомому напрямі
у тому саду що не сад ми криницю побачили
набрали води у відро і у небо відправили
напевно це гра що не гра тож були ми обачними
втекли щоб уже й не дізнатись які у ній правила
Дуже гарні багаті рими, чудовий іронічний фінал. Трохи збиває з пантелику постійне товкмачення читачеві, що це не сад, не яблука і тд. До кінця твору трохи набридає, якщо чесно. Але на це можна заплющити очі заради змісту і рим (!)
ВідповістиВидалитиіронічний і глибокий текст. хоч для мене остання строфа виглядає нелогічною після того, як "інші світи підморгнули очима лукавими" і "довго ми йшли і не йшли в невідомому напрямі", хоча межа між логічним і нелогічним у віршопросторі є надтонкою.
ВідповістиВидалитифайно :-)
ВідповістиВидалитиГарна гра вийшла )) ловлення миттєвості )) Особисто мене напружила лише одна рима: маренні-напрямі. Усе решта - досконало. Відкритий фінал - особливо сподобався.
ВідповістиВидалитиМене якраз рефренне "не сад", "не дереваа" не напружує.
ВідповістиВидалитиа от "трусили ми" - "звідки ми" - напружує )
в цілому подобається перетинання іронічності і серйозності.