Сергій Осока. Водохреща

 Ігореві Римаруку

Яких пісень, якого, Боже, снігу,

якого снігу і далеких верст

несе тобі душа його незмигна,

немов на гору скрижанілий хрест?

Хто нас пізнав? З дороги нас не збочив?

Хто нам знайшов ночівлю і слова?

Цю скіпочку, цю білу нитку ночі,

цю, вихоплену дланню з рукава?..

Бо далі що? – Химери і погоні,

відлиги і надії, і вода…

Надії – марні. У його долонях

тепер найкраще спиться холодам.

Ще тільки Мати біля ополонки

йому востаннє ризи відпере…

І зникне шлях. І кров стечеться тонко.

…І ворон чорний – мов архиєрей.