Євгенія Люба. Подруга

У моєї подруги на сторінці «ВКонтакте»
Питання: «Чи хотіли б ви знову стати дитиною?»
За місяць їй стукне тридцять,
За тиждень її колишній одружується з іншою.

У моєї подруги довге руде волосся, що пахне розмарином –
Вона сама готує шампуні із трав,
Ліпить прикраси із глини,
Читає Бердника і Єфремова,
Вивчає англійську.

У моєї подруги довге руде волосся
І майже дитячий сміх,
Сестра, з якою вона свариться періодично
(Тобто, з періодичністю тричі на день),
І величезний рудий кіт, схожий на єнота.

У моєї подруги довге руде волосся, що пахне розмарином,
І дві вищі освіти,
Червоний диплом кращого вишу міста
І залізна хватка юриста.

Та коли нахлинає ніч (саме так – нахлинає),
І їхню кімнату затоплює річкова вода рідної Сули,
Вона знову, маленька, заходить у неї,
І за два кроки звично потрапляє в обрив.

О Боже, це провалля, знову це провалля…
Вона борсається щосили, намагається плисти
На тихе дихання сестри на канапі,
Хапає ротом повітря, та до легень потрапляє
Лише каламутна вода минулого.
І коли здається, що це вже точно кінець,
Раптово надходить ранок.

…Перші промені сонця на стінах, мирне сопіння сестри.
А там – ранковий душ, годівля кота, переповнений транспорт.
Так, – думає вона, визираючи у вікно маршрутки, –
Так, це правда:
Усі ці автобуси везуть нас до річок дитинства,
Усі ці тролейбуси потрапляють до вибоїн минулого.
О моє дитинство, моє дитинство!..
Ти мій вир, ти моє провалля
За два кроки від мого життя.