Як душить за горло, за голос моє безголосся –
Мов шию обвило закручене в жмуток волосся.
Я стану навшпиньки. Я більше не можу мовчати.
Мені під язик Ти нап’яв укорочені віжки,
Що стримують слово, і мову, і голос, і речі.
Та глянь, як сьогодні говорять відкинуті плечі,
Як напнуті м’язи проказують втрачені назви,
І звуки пливуть за польотом китайської ніжки.
Цього Ти хотів? Ти хотів тятиви арбалету?
Щоб руки – мов луки, мов ріки, мов гори, мов Анди!
Щоб ноги, як діти, сповиті у білі пуанти,
Тобі голосили в беззвучному вирі балету?
Я стану навшпиньки, я стану – цього я хотіла.
Я буду щосили мовчати – у вирі, у танці.
Мій Боже, як сильно печуть забинтовані пальці.
І піт, наче кров, проступає на вигинах тіла…
придихово, гостро, проймає.
ВідповістиВидалитиОт тільки хотілося б для себе уточнити: "китайська ніжка" - чому саме китайська?
гадаю, що авторка акцентує на певній несвободі, обмеженні, адже китайським дівчатам ніжки обмотували, аби не росли...
Видалития теж підозрюю, що саме про це йдеться, але все ж авторку хотілося б почути) я он у Відани Баганецької довго думала, як же правильно пишеться прислівник "набілу" чи "набіло", а виявилося, що взагалі про молоко йдеться))))))))))) так що обережно уже перепитую)
Видалитищоправда, на "китайських" ніжках балету точно не утнеш( жахливий був звичай(
ну Відана я підозрюю вже класик, абощо, а класиків поправляти якось не пасує простим смертним:))))
Видалитиа ну да)) ну да)))
ВидалитиНасправді "китайська ніжка" мала всього лише відсилати до пуантів, але мені дуже імпонує трактування її як певної скутості, обмеження. А ще - болю, який відчуваєш при освоєнні нової для себе мови ("мови тіла").
ВидалитиЦе як (занурившись у казку) згадати Русалоньку, кожен крок якої по землі нагадував ходіння по битому склу.
дякую за пояснення :)
Видалити