Стихає світ, немов не стало гасу
для сонячної лампи за вікном.
Я не зникаю, просто серце гашу:
нехай не бачать світла білі стражі
і оминуть моє благе житло.
Схолонь і ти, не ятри, схоронися.
Нехай засиплють борошном ліси
і запечатають обмерзлі висі
вітри-ченці, студені чорноризці
з монастирів остиглих полюсів.
Коли зима зречеться нас, мов схизми, -
тоді засну, а ти мені наснись.
Юга затихне й кулака розтисне,
і по воді – загуслій і залізній –
ми добредемо до широт весни.
Оце "Юга затихне й кулака розтисне" - дуже зворушливо. І взагалі витриманий такий текст, стильний.
ВідповістиВидалитиЄдине: "нехай засиплють борошном ліси" - кого мають засипати ліси, ЛГ? ) може, "нехай засипле борошном ліси"?
вітри-ченці, здається, засиплють...
Видалитиа, да. точно.
Видалититак, ченці-вітри, але "засипле" мені навіть більше подобається, шкода, не хочеться уже полотна тексту чіпати (((
ВидалитиДо речі, про полотно ) І все ж таки, при читанні мимовільно призупиняєшся на тому рядку і аж поки не дочитаєш до ченців, цей гачок відволікає. а при "засипле" все гладенько - на полотні ))
Видалитигарно :-)
ВідповістиВидалити:) дяка
ВидалитиДумаю, проблему можна усунути, розбивши строфу на два окремих речення. Тобто, після слова "схоронися" поставити крапку.
ВідповістиВидалитиСлушна думка. Дякую. Так і зроблю.
ВидалитиПрекрасно!
ВідповістиВидалитидякую!
Видалити